Третя річниця загибелі Захисника України Томчука Олександра Олександровича
Три роки минає відтоді, як війна забрала життя ще одного мужнього сина України – Томчука Олександра Олександровича, воїна, чоловіка, батька, патріота.
Олександр народився 24 листопада 1988 року в місті Братськ Іркутської області. Коли йому було п’ять років, родина переїхала у місто Сарни, де він навчався у Сарненській ЗОШ №2. Саме тут формувався його характер, любов до людей і рідної землі.
У 2007 році Олександр був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України, яку проходив у місті Васильків Вінницької області на посаді водія автомобільної роти. Після завершення служби у 2008 році повернувся додому та оселився в селі Немовичі.
У 2015 році створив сім’ю, одружившись з Марією Круглик. Разом вони виховували трьох дітей – сина Олександра та донечок Валерію й Ангеліну. Працював будівельником, був відповідальним, працьовитим і надійним – таким, на кого завжди можна було покластися.
З перших днів повномасштабного вторгнення росії Олександр не залишився осторонь. 28 лютого 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Його рішення було свідомим і мужнім. Він казав:
«Хто, як не ми, повинні захищати своїх дітей».
Службу проходив у складі 14 окремого стрілецького батальйону Рівненської області ОК «Захід». Виконував бойові завдання в місті Конотоп на Сумщині, де разом із побратимами вісім місяців стримував ворога. Згодом підрозділ був перекинутий на один із найгарячіших напрямків – Донецьку область, де Олександр героїчно боронив Бахмут.
17 грудня 2022 року він вийшов на бойову позицію, з якої вже не повернувся. 19 грудня Олександр загинув у бою, отримавши поранення, несумісні з життям. Через постійні ворожі обстріли тіло воїна не вдалося евакуювати.
2 лютого 2023 року родина отримала офіційне повідомлення про зникнення безвісти поблизу села Опитне Донецької області.
Після тривалих і болісних двох років судових засідань, 8 січня 2025 року, судом було офіційно встановлено факт смерті Томчука Олександра Олександровича – загибель під час виконання бойового завдання із захисту України.
На знак шани та вдячності в селі Немовичі, де Олександр проживав разом із родиною, одну з вулиць перейменовано на його честь.
Згадаймо Захисника щирою молитвою, схиливши голови в скорботі та вдячності. Нехай Господь упокоїть його світлу душу, а пам’ять про мужність, жертовність і любов до України назавжди живе в наших серцях. Світла та вічна пам’ять Герою.
