Минає рік з дня смерті Бойчука Миколи Петровича
9 листопада 2025 року минає рік з дня смерті нашого земляка, захисника України – Бойчука Миколи Петровича.
Народився Микола Петрович 1968 року в селі Зносичі у простій сільській багатодітній родині. Батько – будівельник Петро, мати – домогосподарка Олександра. У родині зростало семеро дітей – четверо братів і дві сестри.
Навчався у Зносицькій середній школі, яку закінчив у 1986 році. Згодом здобув фах тракториста-машиніста у СПТУ-21 міста Сарни.
У травні 1987 року був призваний на строкову військову службу Сарненським районним військовим комісаріатом. Служив у Німеччині, у місті Франкфурт, де пройшов шлях від курсанта до старшого механіка радіорелейних систем. У 1989 році звільнений у запас.
Після служби повернувся додому й працював трактористом у СГПП «Маяк». У 1990 році одружився з Людмилою Федорівною, разом вони виховували п’ятьох дітей.
Микола Петрович продовжував удосконалювати військову підготовку: у 1992 році отримав звання молодшого лейтенанта, у 1997 – лейтенанта, а у 2001 році – старшого лейтенанта.
З 2008 року працював у Сарненському лісгоспі трактористом третього розряду.
З початком повномасштабного вторгнення, 23 березня 2022 року він був призваний до лав Збройних Сил України як офіцер резерву. Служив на посаді командира взводу зв’язку роти зв’язку тилового командного пункту польового вузла зв’язку у складі 33-ї окремої механізованої бригади. Боровся за незалежність держави під позивним «Вільха», брав участь у бойових діях на Покровському напрямку Донецької області, отримав статус учасника бойових дій.
9 листопада 2024 року в селі Павлівка раптово зупинилося серце мужнього воїна.
14 листопада його з усіма почестями провели в останню путь та поховали на Алеї Слави в рідному селі Зносичі.
Микола Петрович був люблячим чоловіком, турботливим батьком, відданим сином своєї Батьківщини. Його життя – це приклад гідності, чесності та вірності Україні. Він залишив по собі світлу пам'ять у серцях рідних, побратимів і всіх, хто його знав.
Схиляємо голови у глибокій скорботі перед дружиною, дітьми, родиною та близькими Героя.
Його самовідданість і мужність – це дороговказ для кожного з нас. Заради майбутнього своїх дітей, заради миру на рідній землі він стояв до кінця, захищаючи Україну.
Вічна пам’ять і шана Герою!
Герої вмирають, але пам'ять про них живе у вдячних серцях українців!
