Фурманець Олександр Леонідович

Фурманець Олександр Леонідович народився 4 травня 1970 року в селі Тинне. Його дитинство було непростим: батько помер, коли хлопчикові виповнився лише рік, залишивши матір із одинадцятьма дітьми, дев’ятеро з яких були неповнолітніми.

Олександр зростав напівсиротою під турботливим і люблячим крилом мами, яка, попри складні життєві обставини, змогла виховати дітей гідними людьми. Упродовж життя він намагався дати своїм дітям ту батьківську любов і підтримку, якої сам був позбавлений у ранньому віці.

Здобув професію шофера. У 1988–1990 роках проходив строкову військову службу. У родині Фурманців усі брати служили в армії. Його брат Василь був учасником війни в Афганістані, повернувся додому з пораненням, що й донині нагадує про пережите.

Олександр був людиною сильної волі та мужнього характеру. З початком повномасштабного вторгнення росії він без вагань став на захист України — добровільно, з перших днів. Служив солдатом, стрільцем-санітаром у 21-шій окремій механізованій бригаді, виконував обов’язки командира 411 ОСБ. Мав позивний «Син». Пояснював його просто й щиро: «Я — син Божий, син України, і в мене є син».

Проходив службу в Рівненській, Харківській та Сумській областях, а також у місті Куп’янськ. На початку грудня 2024 року приступив до виконання бойового завдання в Курській області.

Героїчно виборюючи свободу та світле майбутнє українців, Олександр Фурманець трагічно загинув 10 грудня 2024 року. З 11 грудня його вважали зниклим безвісти. Рідні, близькі, побратими до останнього вірили в диво, чекали на повернення. Та ДНК-експертиза підтвердила найстрашніше — Захисник загинув.

31 січня 2026 року Олександра Фурманця поховали в рідному селі Тинне. Він повернувся додому «на щиті», залишивши по собі світлу пам’ять, люблячу дружину, трьох дітей, онуків, родину та односельців, які ніколи не забудуть його мужності, віри, любові до України та незламного духу.

Вічна пам’ять і слава Герою.