Бойчук Микола

Бойчук Микола Петрович народився у 1968 році в селі Зносичі Сарненського району Рівненської області в простій сільській багатодітній родині. Батько, Петро, працював будівельником, мати, Олександра, була домогосподаркою. У родині виховувалося семеро дітей: четверо синів та дві доньки.

Початкову та середню освіту здобув у Зносицькій середній школі, яку закінчив у 1986 році. Після цього вступив до СПТУ-21 міста Сарни, де отримав спеціальність тракториста-машиніста.

У травні 1987 року Микола Петрович був призваний на строкову військову службу Сарненським районним військовим комісаріатом. Проходив службу в Німеччині, у місті Франкфурт, де зростав від курсанта до старшого механіка радіорелейних систем. У 1989 році звільнений у запас.

Повернувшись додому, працював трактористом у СГПП «Маяк». У 1990 році одружився з Людмилою Федорівною; у подружжя народилося п’ятеро дітей.

Микола Петрович постійно вдосконалював свій військовий вишкіл:

- 1992 рік – отримав звання молодшого лейтенанта;

- 1997 рік – здобув звання лейтенанта;

- 2001 рік – отримав звання старшого лейтенанта.

З 2008 року працював трактористом третього розряду в Сарненському лісгоспі.

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 23 березня 2022 року, як офіцер резерву був призваний до Збройних Сил України. Служив командиром взводу зв’язку роти зв’язку тилового командного пункту польового вузла зв’язку у складі 33-ї окремої механізованої бригади. Мав позивний «Вільха», виконував бойові завдання на Покровському напрямку Донецької області та отримав статус учасника бойових дій.

9 листопада 2024 року в селі Павлівка раптово зупинилося серце мужнього воїна.

14 листопада Миколу Петровича з військовими почестями поховали на Алеї Слави в рідному селі Зносичі.

Микола Петрович залишив по собі світлу пам’ять як люблячий чоловік, турботливий батько, сумлінний працівник і справжній патріот України. Його шлях – це приклад честі, відваги й самовідданого служіння Батьківщині.