село Зносичі

За даними Сарненського історико-етнографічного музею населений пункт Зносичі відомий з 1620 року як невелике поселення поблизу річки Случ. Село вважалося власністю поміщика Станіслава Ворцеля. Нараховувалося в ньому 78 дворів, в яких мешкало 60 православних, 18 римо-католиків, 36 євреїв. Поселення час від часу переміщувалося з одних околиць на інші. Певно через часті розливи Случа.

Перші офіційні згадки про село Зносичі датуються кінцем ХVІІІ ст..

Кожне село району має не одну легенду про походження й назву. І наше село не є винятком. Ось одна із них. На невисокому пагорбі біля озера розташувалося перше поселення. Поселення було з невеличких хатинок, покритих соломою. Посередині поселення красувався великий панський маєток. Мав пан дочку-красуню Марусю. Покохала вона вдовиного сина Івана. Вони розуміли, що батько Марусі не дозволить їм одружитися. Але таємно зустрічалися на березі озера. Коли батько дізнався про зустрічі Марусі з Іваном, то дуже розгнівався. Він заборонив доньці зустрічатися з Іваном. Молоді люди розпрощалися з життям, кинувшись в озеро, яке відразу почорніло. З люті пан запалив маєток, зайнялися й селянські хати. Люди рятували домашній скарб і зносили на інше місце, де зараз село. З того часу почало воно зватись Зносичі, а озеро – Чорне.

20-30 рр.

На початку XX століття село було не велике, нараховувало приблизно 150-180 селянських хат. Багато людей селилося навколо села поблизу лісу, де виростали невеличкі хутори. Лугова земля вабила до себе польських панів, євреїв, які захоплювали кращі грунти та лісові угіддя. На території села поляки поселилися після визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Найбільш компактними місцями, де вони селилися, були хутори Пожога, В'язвенки, Лядо, Ямне, Кади (поблизу Катеринівки).

В селі проживали і єврейські сім'ї. В той час на території села був паровий млин, було дві кузні. В селі було дві лавки (магазини). Однією володів єврей Хройм, а іншою - мешканець села Вакулко Яків. Польські пани налагодили виробництво дьогтю, деревного вугілля й спирту. Багато наших односельців працювали наймитами у поляків, виконували різні роботи по господарству, в полі, а також були домашньою прислугою.

Після радянсько-польської війни у 1920 наше село знову опинилося під владою Польщі. Польська влада дбала про укріплення своїх кордонів, особливо кордону з Радянською Росією. Тому вона будувала потужні укріплення вздовж кордону, що проходив по річці Корчик та Случ. Щоб підвозити будівельні матеріали на будівництво дотів та шлюзів на річці Случ із сторони Немовичі через Зносичі до Тинного проклали вузьку колійку. З південного боку села, на Голі, поляки побудували невеличке військове містечко і планували збудувати аеродром.

Територія містечка була огороджена колючим дротом. Біля входу стояла капличка і великий дерев'яний гриб. Тут стояв вартовий.

На території містечка було три двохповерхових будівлі: казарма для жовнірів, штабне приміщення (канцелярія) та навчальний корпус, а також склад. Неподалік казарми був споруджений великий плац, біля якого височіла скульптура Божої Матері. Кожного дня на плац виводили жовнірів на вранішню та вечірню молитву, та військове навчання.

Коли у вересні 1939 року на територію краю ввійшли радянські війська, то гарнізон військового містечка здався майже без бою. (поляки чекали ворога, із Східної сторони, а більшовики ввійшли із Заходу. Жерла гармат в дотах практично не могли повернути на Захід).

Після втечі поляків, містечко перетворили у притулок для дітей-сиріт різних національностей.

В притулку, за свідченням Качан Анастасії Олександрівни, яка там працювала, було біля 300 дітей. Завідуючим цього закладу був пан Пінський. Дітей не погано доглядали, годували. Перед приходом в село німців, Пінський втік, а коли містечко було захоплено, то дітей звідти вивезли, а саме містечко частково зруйнували. Після закінчення війни, коли почали будувати колгосп, рештки будівель містечка зірвали, а цеглу, шпали, рельси використали як будівельні матеріали для колгоспних будівель та зносичан.

Колгосп

У 1940 році в селі Зносичі організовується колгосп. Люди, яким не було чого втрачати дуже були раді, а ті які, мали своє господарство, не хотіли віддавати все в колгосп. Декого вивезли до Сибіру і хати конфіскували. В одній з таких хат зробили сільську раду, в одній медпункт, в одній пологовий будинок. В панському маєтку, який був в центрі села, зробили клуб. Школу в селі побудували при Польщі. В ній навчали українських дітей тільки польській мові і ксьондз вчив «Божому слову» тільки на польській мові. З приходом Червоної Армії прийшли нові вчителі, які стали вчити дітей на українській мові. В 1940 році в селі Зносичі з'явився перший трактор. Люди спочатку боялися його, а потім дивилися як на чудо. Цим трактором обробляли землю, посіяли зерно, але зібрати не вдалось, перешкодила війна і залишився на полі вирощений врожай.

Національно-визвольний рух

Початок Великої Вітчизняної війни. Село окупували фашисти. Уже тоді в Зносичах почала формуватися група УПА з 18-20-річних юнаків для боротьби проти фашистських загарбників. «Війна з німцем» якось обминула Зносичі. Фронт пройшов північною стороною, жорстокі бої точилися в районі м. Сарни. Правда війська проходили через село. Очевидці пригадують, що було це 10 січня 1944 року, уже напередодні визволення Сарненщини.

Радянська влада в селі встановлювалась з великими труднощами. Перших активістів села було вбито, закатовано, повішено людьми, які називали себе «бійцями за самостійну Україну». Перший голова колгоспу Леончук Іван Федорович, голова сільської ради Тищук Степан Павлович, перша комсомолка села Мельник Віра Дмитрівна, були замучені людьми, які приходили з лісу із зброєю в руках. В той страшний час люди боялися говорити один з одним, бо не обережно сказане слово могло лишити життя не тільки окремих людей, а й цілих сімей. Страшний час довелося пережити нашим односельцям. В нашому селі був колгосп, сільпо, лісництво, сільська рада.

В 1951 році наш колгосп з'єднали з сусіднім і назвали імені «XX - з'їзду КПРС». Тоді і колгоспну контору, і сільпо, і лісництво перемістили у село Тинне. За той час дуже багато перемінилось голів колгоспу. В селі Зносичі ніяких новобудов не проводилось, всі новобудови проводились в селі Тинне. В 1952 році колгосп прийняв новий голова – Галушко К.В., який став зводити новобудови, село ожило.

В 1961 році колгосп очолює молодий енергійний голова колгоспу Павловський Іван Миколайович, який керував колгоспом 25 років. В 1967 році колгосп назвали імені «50-річчя Жовтня». Під його керівництвом було побудовано новий Будинок культури- це був гарний подарунок молоді нашого села. Побудовано спеціалізований комплекс по відгодівлі свиней, добудована школа, на території села зробили новий медпункт, побудували магазин.

В 1986 році колгосп очолив молодий голова Хомич Олексій Максимович. І вже в 1987 році в село Зносичі приїжджає Остапчук Анатолій Миколайович, який очолює колгосп у нашому селі під назвою «Маяк». Колгосп імені ''50-річчя Жовтня" розпався на три колгоспи. Молодий спеціаліст дуже серйозно взявся до роботи. Під його правлінням побудували дуже красивий автопарк, тракторний парк, дитячий садочок. Наші люди віддано працювали на всіх ділянках роботи.

Школа

Понад сто років тому в нашому селі відбувається перший урок. Звичайно, тоді ще не дзвенів дзвінок, не було просторих класів. Але ті перші учні, в своїх ще зовсім юних серцях, відчували, що щось велике і прекрасне їм відкриватиметься з кожним уроком. Ця школа була невеличка, називали її приходською. Розміщувалася вона у хатинці.

Згодом, десь приблизно в1896 році виросла нова школа, новий паросток освіти. При школі була квартира, де жило подружжя – Тарасевич Семен і Тарасевич Софія і викладали в школі, де було всього чотири класи.

Учням, бувало, діставалося від вчителя то різкою, то рукою по шиї. І тоді їм доводилось вчитися. Граматика і арифметика були головними науками, які викладалися у 20-х роках лише польською мовою. А по суботах приїздив священник, який викладав слово Боже на слов’янській мові. Вже з 1934року в цій школі почали закінчувати сім класів і тільки тоді розпочались уроки української мови, хоча і були забороненні. Наш край поляки вважали своїм і називали – східні креси. Коли вони покинули наші землі, школу спалили більшовики.

Проте ще в 1914 році почали будувати нову школу, це ліве крило нашої школи. Була вона побудована за наказом царя Миколи. За переказами, будівництвом школи керувала дочка царя Миколи – Тетяна. Багато сили довелося затратити, щоб добути матеріали і збудувати новий храм науки.

І знову в нашому селі, лише починало жовкнути листя учні збиралися до школи. З 1939року українська мова – не заборонена. Першим директором школи був Левко Кіндрат, Кривицький Іван Степанович, а потім Шевчук Георгій Омелянович. І вже при ньому в 1964 році розпочали будівництво правого крила нашої школи. Ще в роки війни стара частина обгоріла, тому її прийшлось відбудовувати. Радості і горе, успіхи і поразки перших учнів сплинули у минуле.

Згодом в 1973 році наша школа стає – середньою. Директорами в ній були Михайлюк Дмитро Михайлович, Корольчук Софія Федорівна, Вакулко Тетяна Петрівна. А тепер в своїх руках тримає весь тягар освіти в нашому селі Власюк Марія Степанівна.

Різні люди у різні часи домагалися кращого для школи, старалися будь-чим підтримати розвиток освіти в нашому селі.

Протягом 2003-2004 рр. було добудоване нове крило. Там розмістилися сім класних кімнат, кабінет директора і повністю укомплектований комп’ютерний клас. Уже в 2011 році було відремонтовано спортзал та класи.

Бібліотека

І як же не згадати про Будинок культури і бібліотеку, які довгий час були є осередками духовного та культурного збагачення зносичан. У 1946 році зносичани з цікавістю відвідують хату-читальню, завідувачкою тут була Торкут Катерина Пилипівна. Це була маленька хата-читальня з невеликою кількістю книг. Але люди йшли сюди, вони хотіли читати, спілкуватися, ділитися своїми думками і мріяли про гарну і красиву бібліотеку. І дочекалися. Адже, в 1949 році в Зносичах був збудований новий клуб, а при ньому була добудована і нова бібліотека на дві великі світлі кімнати. Приймає бібліотеку Зданевич Тетяна Андріївна. У вересні 1978 року Зносицьку бібліотеку приймає Крижик Катерина Єфремівна.

За цей час побудовано багато нових об’єктів і зносичани захотіли ще новішого Будинку культури. Захотіли і зробили! І вже 25 лютого 1980 року бібліотека святкує своє новосілля. В новому приміщенні на другому поверсі площею 231 м². В 2010 році в Будинку культури проходить капітальний ремонт, це стосується і бібліотеки. Замінюються дерев’яні вікна та вхідні двері на нові пластикові. Оновлюється дизайн бібліотеки. У 2009 році створюється ігровий дитячий куточок «Тут хороші всі малята будуть гратися й читати». У 2010 році створюється краєзнавчий куточок «З народного джерела» та «Скарби бабусиної скрині». З 2009 року бібліотека надає послуги ксерокопіювання.

Наші славні земляки

Село Зносичі - мальовничий куточок у поліському краї. Звичайне село, ні в чому нітрохи не видатне й не знамените ніби. І все ж видатне, і все ж знамените тим, що в ньому працювали і працюють такі чудові люди, які творили і творять його історію.

При сільському клубі працював хор під керівництвом Цюзя Олександра, який у 1959 р. на районному фестивалів художніх колективів зайняв перше місце. Деякі з його учасників до цих пір співають у народному аматорському фольклорно-автентичному колективі «Червона калина» при Будинку культури, який має звання «Заслужений фольклорний колектив».

Серед наших односельців є люди, які досягли вагомих результатів у літературній діяльності, прославляючи свою рідну мову. Це Захарчук Микола Васильович 1961 року народження. Друкувався у газеті «Будівник комунізму» (м. Сарни), тижневику «Сім днів» (м. Рівне). Але справжня слава приходить до нього за роки незалежності України. Випускає збірку поезій «Зернятко до зернятка» 2005р., «Дві струни» 2007.

Тищук Федір Костянтинович – підполковник, пілот винищувач СУ – 27. Був учасником авіа шоу «Тімішоара 2000» в Румунії, де продемонстрував вищу професійну майстерність, його нарекли «королем повітряного балу». Показ проходив на території братиславського аеропорту в Словаччині. Деякі фігури вищого пілотажу в світі є створені тільки Федором Костянтиновичем. Він по праву визнаний справжнім Асом, адже він найкращий пілот винищувач не тільки України, а і Європи.Є начальником повітряного простору «Південь», полковник ЗС України. Військовий льотчик І класу, освоїв 5 типів бойових літаків. В 2000 – 2004 рр. був визнаним кращим льотчиком-пілотом Європи. Нагороджений відзнаками Міністерства оборони України - «Знак пошани», «Доблесть і честь», «За самовіддану працю у Збройних Силах України». Нагороджений значком «Вишкіл. Відданість. Відвага» і «Ветеран військової служби».

Найбільшим господарем села є Анатолій Миколайович Остапчук голова СГПП «Маяк». Ще з 1988 року трудиться у нашому краї, приїхав він до нас з Житомирської області, але за стільки років став нашим – зносицьким.

Кичан Олександр Семенович – різьбяр, художник, тесля… Особистість не просто творча, а надзвичайно багатогранна – так кажуть про зносицького майстра поціновувачі його таланту. Різьблені карнизи, вішалки, скриньки, підставки на вазони, рамки для дзеркал, декоративні східці, ліжка й табуретки, картини. Всіх виробів Олександра кичана не злічити. Прикрашають вони не лише оселі друзів і знайомих, а й деяких жителів Північного Кавказу, Польщі та Португалії.

Це, звичайно не повний перелік тих людей, які трудовою доблестю, гарними справами, честю і мужністю примножують славу своєї рідної землі. Їх є набагато більше. І кожен із них любить свою Батьківщину.