село Тинне
Перша писемна згадка про село Тинне датована 1463 роком при поділі ординації князів Острозьких. В 1569 році після Люблінської унії край потрапив під панування Польщі на два століття. В письмових історичних джерелах село згадується в 1649 році під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, тут діяли повстанські загони. 26 червня 1660 р. козацькі війська розгромили під с.Тинне польські коронні війська. З 1708 року Тинне належало князям Любомирським. Територія села, за свідченням істориків, археологів і топонімістів, була заселена ще у часи пізнього палеоліту ранньослов’янськими племенами, бо західна частина Полісся була своєрідним мостом, по якому пролягли шляхи першого масового розселення праслов’ян.
В 1900 році в Тинному нараховувалось 86 дворів проживало 197 душ. Сучасне українське слово «тин» асоціюється з огорожею, сплетеною з лози ліщини. За розповідями старожилів, ця назва перейшла на село, бо колись тут пролягав шлях на Березне, Сарни і Рівне. Люди з навколишніх сіл їздили і ходили ним. А оскільки окремі оселі були обгороджені тинами, то так його найменували. Існує ще одна версія, що назва села пішла від невеликої річечки Тині, яка обіймала населення з трьох сторін і мала заболочене, тинне, побережжя. Ще одне припущення, під час історико-етнографічної експедиції в 2004 році висловили його учасники, що на перших порах населений пункт був обгороджений загальним тином, який був обкопаний ровом. Саме це було характерне для більшості поселень слов’ян-дулібів.
В селі довгий час проживала родина польських панів Младзановських. Свідченням цього є маєток і парк кругом цього маєтку. Щодо будівництва маєтку, в селі розповідають з покоління в покоління таку легенду: старий Младзеновський мав дві дочки і одного сина. Син закохався в панянку із Кракова, більше жив там. Вона йому поставила таку умову, що вийде за нього заміж, якщо він подарує їй маєток подібний польському урядовому будинку Бельведеру. В старого пана не було стільки коштів, але любов до єдиного сина заставила його позичити гроші і розпочати будівництво. У 1900 році маєток збудували. На березі річки Случ стояв прекрасний будинок з білими колонами. Жителі Тинного розповідають, що кругом маєтку було багато клумб, на яких росли такі квіти, яких вони ніколи не бачили. На території панського двору стояли конюшня, кухня і хлів. Син поїхав свататись, але виявилось, що його кохана вже вийшла заміж і тільки насміялась над паничем-селюком. Молодий пан згодом втратив розум і не одружився. А сестри повиходили заміж. Коли в Росії стався більшовицький переворот, полякам в нашому краї жилося неспокійно, бо вони два рази покидали свою господу і тікали в Польщу. І тільки після Ризького миру (березень 1921р.), коли західну Україну радянська Росія віддала Польщі, Младзеновські знову прийшли в Тинне, де жили до 1939 року. До цих пір маєток, збудований паном Младзановським є окрасою села.
6 липня 1941 р. в село прийшли німецько-фашистські загарбники. Але значної шкоди селу не завдали. У селі діяв штаб ОУН–УПА. До 1944 року в Тинному не було ніякої влади. У 1945-47р.р. відбувається радянізація краю. У 1949-1950р.р. всі діти пішли навчатися у відбудований панський маєток. У селі почали діяти клуб, бібліотека.
Населення в основному працювало в колгоспі ім. 50-річчя Жовтня, який спеціалізувалось на вирощуванні льону, картоплі, зернових, хмелю. На початку 70-х років у селі було 733 двори, у яких проживало 3485 чоловік. Колгосп був одним з передових в області. За досягнуті успіхи 17 працівників відзначено орденами і медалями СРСР, а ланкова Коток Раїса і доярка Бакунець Марія – орденом Леніна. У 1966 році заслуженому механізатору Занозовському Олександру присвоїли Героя соціалістичної праці. У 1987 році головою колгоспу став Олексій Хомич, який підняв господарство на новий рівень розвитку.
Перша невеличка школа діяла при церкві. Пізніше хата – школа знаходилась на Малому Селі на Гірці. В одній кімнаті була невеличка бібліотека та роздягальня. Всі предмети викладались російською мовою. У 1939 році почали діяти початкові школи. У роки війни навчання не проводилось. У 1953 році школу відвідувало 404 учні. У 1963 році запрацював інтернат (41 учень). У 80-х роках на базі школи діяв влітку обласний дитячий оздоровчий табір. Нині збудована перша черга сучасної школи на 1400 місць.
До 1960 року в селі був фельдшерсько-акушерський пункт. У 1960р. збудували лікарню. При ній діяла поліклініка, аптека, пологове, терапевтичне і дитяче відділення.
У 1754 році за гроші місцевого населення було побудовано дерев’яну церкву на честь св. мучениці Параскеви і високу дерев’яну дзвіницю. В 1945 році повстанці спалили церкву і дзвіницю. І лише в 1990 році, 10 листопада – у день св. Параскеви, нововідбудований храм було освячено.
Церква ХВЄ у селі утворилась в 1928 році. Спочатку богослужіння проходили у хаті брата Степана. В 1937 році відбулося урочисте відкриття молитовного будинку. У другій половині 50-х та початок 60-х років почалося цькування протестантських общин. Почалися арешти, суди, виселення. Але ряди віруючих зростали. В 1999 р. Їх налічувалось 358 чоловік. В 1992 р. постав новий будинок молитви. З 1995 р. працює недільна школа. Нині в селі діє дві общини церкви ХВЄ, у яких налічується 480 і 350 членів церкви, діють общини свідків Єгови і Суботників, які підпорядковуються громадам у м. Сарни.
У даний час село Тинне є одним з найбільших сіл області. Село займає територію загальною площею 9504 гектарів, де проживає та господарює 4887 осіб. На території села функціонують: ЗОШ І-ІІІ ст. – 815 учнів; ЗОШ І-ІІ ст. – 230 учнів; будинок культури на 450 посадових місць; дільнична лікарня; Тинненське споживче товариство; аптека, поліклініка, відділення зв’язку. У селі діє СГПП «Случ», Тинненське лісництво та млин.
