Перша річниця від дня героїчної загибелі Павла Вакулка
Сьогодні, 27 березня 2025 року, минає рік, як у бою за Україну загинув старший солдат Вакулко Павло Леонідович. Він віддав своє життя, захищаючи рідну землю та побратимів.
Павло був справжнім воїном, патріотом, людиною честі й відваги. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях, а пам’ять про нього житиме у вдячності тих, кого він захищав.
Народився Павло Вакулко 18 червня 1990 року в селі Зносичі. У 1993 році родина переїхала до села Катеринівка, де він провів свої дитячі та юнацькі роки.
У 1997 році пішов у перший клас, а в 2008 році закінчив навчання в Немовицькій загальноосвітній школі. Після школи проходив військову службу в артилерійських військах у місті Славута Хмельницької області. Прагнучи здобути вищу освіту, навчався в Рівненському інституті відкритого міжнародного університету «Україна».
Павло був працьовитою, відповідальною та щирою людиною. Працював у Катеринівській виправній колонії №46 на посаді молодшого інспектора-кінолога. Деякий час перебував за кордоном, проте з початком повномасштабного вторгнення повернувся до України.
Старший солдат Павло Вакулко служив у 60-му окремому механізованому батальйоні «Поліські вовки» 104-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ на посаді стрільця-зенітника. Мав позивний «Малий».
У 2023 році виконував бойові завдання поблизу Бахмута Донецької області. З січня 2024 року перебував на Куп’янському напрямку, де 27 березня, на 33-му році життя, під час чергового бою отримав смертельне поранення. Павло, ціною власного життя, прикрив бойового товариша, врятувавши йому життя.
Павло Вакулко віддав своє життя, захищаючи Україну та своїх побратимів. Його героїзм, самопожертва та відданість своїй Батьківщині назавжди залишаться у пам’яті рідних, друзів та всіх, хто знав його особисто.
Він був люблячим сином, вірним другом, справжнім воїном, для якого честь і обов’язок стояли понад усе.
Павло залишив по собі не лише спогади, а й приклад справжньої відваги та незламності духу. Вічна слава і світла пам’ять Герою!
